Оголошення

УВАГА! УВАГА! УВАГА!

Якщо Ви вмієте співати, чи танцювати, чи декламувати і чимось дивувати запрошуємо  на ко … Детальніше

Дата: 07.11.2017


ІСТОРІЯ ЛЬВІВСЬКОГО ВИЩОГО ПРОФЕСІЙНОГО
УЧИЛИЩА ТЕХНОЛОГІЙ ТА СЕРВІСУ

    У мальовничому куточку старовинного Львова, поблизу Високого Замку, розташоване Львівське вище професійне училище технологій та сервісу. Ось уже 50 років сюди звивистою вулицею М. Кривоноса поспішали і поспішають десятки викладачів, майстрів, щоби передати молоді свої знання, вміння, досвід, а також тисячі дівчат і хлопців, аби отримати таку необхідну в усі часи і при будь-якій владі професію кравця, кухаря, офіціанта…      

Підіймаючись угору, помічаємо будинки, зведені вмілими руками у різні роки, кожен із них, як і всі будівлі нашого рідного міста, старанно приховує, напевно, чимало таємниць минулих століть. Ми ж розповімо уважному читачеві історію нашого навчального закладу.

Вона розпочинається 10 червня 1946 року, коли постановою №609 Львівської обласної ради промислової кооперації на базі артілі ім. 8 Березня було створено профтехшколу із 2 філіями – у Городку та Жовкві. Створення такого навчального закладу було зумовлене формуванням у повоєнний період легкої та важкої промисловості, для розвитку яких були потрібні кваліфіковані кадри.

Перші учні профтехшколи, а їх було всього 125, навчалися за такими спеціальностями: «Кравець чоловічого та дитячого верхнього одягу», «Кравець легкого жіночого одягу», «Взуттєвик індивідуального пошиву взуття».

У перші повоєнні роки зорганізувати навчально-виховний процес було важко, адже профтехшкола не мала єдиного приміщення. Під майстерні та кабінет дирекції було виділено 4 кімнати на площі Ринок, 42. Навчальні кабінети знаходились на вул.Вірменській,2 (ІІ поверх). Учні мали свою їдальню (вул. Віменська,5) і гуртожиток – усього 3 кімнати на вул.Трибунальській,16 (тепер Шевська). Усі ці приміщення не були пристосовані для навчання, потребували капітального ремонту, опалювались дровами, які заготовляли самі працівники та їх учні у лісі, а також купували в’язанки дров на базарі.

Враховуючи труднощі у забезпеченні учнів харчуванням на прохання дирекції Львівська обласна рада виділила профтехшколі для підсобного господарства 15 га землі у с.Боянець Нестерівського (тепер Жовківського) району. На ній і вирощували овочі для їдальні.

Низькою була і матеріальна база: не вистачало учнівських парт, класних дощок, не було обладнання для швейних і взуттєвих майстерень, порожнім був і гуртожиток. Не було навіть паперу для ведення документації, тому використовували зворотні сторони різних бланків…

У таких нелегких умовах працювали 3 інструктори (майстри виробничого навчання) – фахівці-практики, які мали освіту 4-5 класів, не знали основ педагогіки та методики викладання предмету. Викладачі були сумісниками, бо для штатного викладача не вистачало годин. Та попри усі складнощі профтехшкола випускала хороших робітників.

У 1950 р. навчальний заклад переріс у міжобласному профтехшколу, яка готувала кваліфікованих робітників для 7 областей Західної України з під порядкування Українській раді промислової кооперації. Тоді збільшився педагогічний штат, зріс авторитет навчального закладу, у якому здобували професію вже 450 учнів.

У 1960 році профтехшколу переіменовано у ТУ №13 (наказ №468 Львівського міжобласного управління профтехосвіти від 29.12.1960 р.), а з 1961р. – у ПТУ №32. Тоді ж було розпочато будівництво навчального корпусу на вул. М. Кривоноса,18, який був зданий в експлуатацію у грудні 1965 року. З  14 січня 1965 року 800 учнів, прийнятих за конкурсним відбором і згідно направлень обласного управління побутового обслуговування або промкомбінатів області, розпочали навчання у новому корпусі. У жовтні 1968 року здано в експлуатацію гуртожиток на 412 місць. 

Із 1973-1974 навчального року учні отримали змогу на базі училища здобувати повну загальну середню освіту, оскільки навчальний заклад було переіменовано у СПТУ №32 (постанова №497 Ради Міністрів УРСР; наказ №88 Комітету профтехосвіти при Раді Міністрів СРСР від 05.07.1972р).

У 80-их роках ХХ століття, СПТУ стало одним із найпрестижніших навчальних закладів системи профтехосвіти не лише Львова, а й України. Матеріально-технічна база училища – це 18 кабінетів і лабораторій, оснащених технічними засобами навчання на 540 учнівських місць; навчально-виробнича база - 21 майстерня на 315 учнів. 1100 учнів, які навчались в одну зміну, здобували фах кравця індивідуального пошиття чоловічого, жіночого, дитячого одягу; кравця легкого плаття, майстра з індивідуального пошиття взуття; заготівельника верху взуття; прядильниці. Свої знання і вміння молодому поколінню передавали досвідчені майстри виробничого навчання. До речі, кількість майстрів зросла до 70 (у 1946 році їх було 31), із них 25-випускники СПТУ №32. Навчально-виробничі майстерні працювали над реальними замовленнями, адже учнів навчали виготовляти складну продукцію – індивідуальні замовлення. Так, у 1980 році було виготовлено продукції на загальну суму 406,7 тисяч карбованців, при цьому виконано план на 153% і забезпечено високу якість замовлень.

Хорошою традицією в СПТУ №32 було проведення різних виставок: першого виробу, тренувальних робіт, нових моделей одягу, технічної творчості. Кращі зразки одягу демонструвалися на Виставці досягнень народного господарства УРСР і в павільйоні «Профтехосвіта» ВДНГ у Москві, здобували призові місця, медалі, дипломи. А також серед випускників училища чимало майстрів спорту, кандидатів у майстри спорту, понад 100 спортсменів першого розряду.

У 2003 році СПТУ №32 перейменовано у Львівський професійний ліцей, на базі якого відкрито нові спеціальності: «Кухар-кондитер», «Продавець продовольчих товарів, контролер-касир», «Агент з організації туризму, адміністратор». Під керівництвом діючого директора – Гришканича Богдана Івановича, ліцей став одним із конкурентноспроможних  закладів на ринку освітніх послуг, що дало змогу з 1 лютого 2014 року змінити тип та назву навчального закладу на                                 Львівське вище професійне училище технологій та сервісу